Генетично модифіковані організми (ГМО) – організми, до геному яких за допомогою методів генної інженерії інтродуковано функціонуючі сторонні гени або ділянки ДНК.
Вперше ГМО отримав у 1980 році Д. Гордон, що дало поштовх до створення їх на базі різних організмів – тварин, рослин, дріжджів. Основною метою досліджень у цьому напрямі стало введення до геному реципієнта генів від інших видів, які надавали б ГМО нові властивості. Значного поширення набули ГМО в біотехнологічній промисловості для виробництва лікарських препаратів та ін. речовин.
Позиція ВЕЛ
Позиція Всеукраїнської екологічної ліги щодо використання генетично модифікованих організмів в Україні
Хоч перші ГМО були створені на основі тварин, найпоширенішими в 90-х рр. 20 ст. були трансгенні рослини. Серед них – кукурудза, соя, ріпак, бавовник. У 2004 загальна площа трансгенних рослин у світі перевищила 80 млн га. Наприклад, у США генетично модифікована кукурудза займає 40 % площі, соя – 81, ріпак – 65, бавовник – 73 % заг. площі їх посіву. Генетично модифікована соя домінує в Бразилії (80 %), Аргентині (90 %).
Отримано понад 50 видів генетично модифікованих рослин. Значна увага приділяється створенню таких рослин, як продуценти лікарських препаратів. Це пов’язано з перевагами процесу біосинтезу чужорідних білків у клітинах рослин над бактеріями і дріжджами, при цьому немає небезпеки перенесення в утворюваний лікарський препарат патогенних вірусів і пріонів. Розробляють навіть «їстівні вакцини» – плоди рослин з необхідним антигеном, наприклад, банани.
Набувають поширення й генетично модифіковані тварини. За таких умов особливо важливою стає проблема біобезпеки, враховуючи досить високі ризики для довкілля і здоров’я людини у разі необережного застосування ГМО. Проти їх запровадження виступають громадські організації, які мають підтримку в урядах, особливо в Зх. Європі. У більшості країн розпочався рух за створення зон, вільних від ГМО. У січні 2000 на Конференції Сторін Конвенції про біологічне різноманіття було схвалено Протокол про біобезпеку, відомий як Картахенський протокол. Документ набрав повної чинності у 2003 році після того, як його ратифікували 50 країн світу. Україна приєдналась до нього у 2002.
Публікації
Білик Т. І., Лисенко К. В., Топчій Ю. П., Гнатюк О. О. Проблеми маркування продукції з використанням генетично модифікованих організмів (ГМО) в Україні та світі (2012 р.)
Основна мета протоколу – встановити міжнародні правила для країн, що його ратифікували (на початок 2006 року – 76 країн), стосовно безпечного перевезення, обробки та використання «живих змінених організмів», які отримують методами генетичної інженерії. В січні 2006 рокуу Берліні відбулася друга Європейська конференція з цієї проблеми. У ряді країн запроваджено мораторії на вивільнення ГМО в навколишнє середовище або законодавчо прийнято досить суворі обмеження. Незважаючи на це, якщо не самі генетично модифіковані рослини, то їх продукція, зокрема соя, починають домінувати на світовому продуктовому ринку. Ведуться активні пошуки шляхів створення нового покоління безпечніших ГМО, які б забезпечили вирішення проблем значного підвищення продуктивності і сталості сільськогогосподарствавиробництва водночас із зростанням його екологічності. Важливою є роль ГМО у розв’язанні проблем біоенергетики.
Над створенням нових ГМО активно працюють у США, Китаї, Індії, а також могутні європейські корпорації. В Україні роботи з отримання генетично модифікованих рослин почалися ще в 70-х рр. 20 ст., але не набули розвитку у зв’язку зі значним зростанням цін на прилади і реактиви, потрібні для створення генетичних конструкцій для перенесення чужорідних генів реципієнтам. Наукові дослідження в цьому напрямі продовжуються в установах НАН України, зокрема створено рослини – продуценти лікарських білків і види, стійкі до гербіцидів.
