29 січня 2000 року – Прийняття Картахенського протоколу про біобезпеку (Картахена-де-Індіас, Колумбія; Монреаль, Канада)
Використання у сільськогосподарській, медичній, науково-практичній та інших сферах людської діяльності живих генетично змінених організмів (ЖГЗО) дає можливість розв’язати ряд найгостріших проблем сучасності. Але є побоювання вчених і громадськості, що діяльність, пов’язана з вивільненням живих змінених організмів у довкілля, може призвести до негативних наслідків, серед яких – створення потенційної небезпеки біологічному різноманіттю внаслідок самосійного поширення живих змінених організмів, а також неконтрольоване утворення нових генетичних конструкцій.
Спочатку передбачалося прийняття Протоколу в лютому 1999 року в колумбійському місті Картахена-де-Індіас (цим пояснюється походження назви документа). Однак через суперечності між деякими учасниками переговорів остаточний варіант Протоколу було прийнято 29 січня 2000 року в м. Монреаль (Канада). Україна стала Стороною Протоколу у вересні 2002 року.
Основна мета документа – захистити навколишнє середовище від потенційних ризиків застосування ЖГЗО (поза Протоколом частіше вживають термін «генетично модифіковані організми» – ГМО), одержаних завдяки методам сучасної біотехнології. Картахенський протокол став першим юридично обов’язковим документом, який має на меті регулювання міжнародних перевезень ЖГЗО та гарантування безпеки під час переміщення, переробки ЖГЗО та їх використання і спрямований на захист біорізноманіття і здоров’я людей.
Рішення стосовно того, ввозити чи не ввозити ЖГЗО для вивільнення в довкілля, кожна держава приймає самостійно після проведення оцінки ризику, загальні принципи якої викладено в тексті документа.
